Соломаха Іван Сергійович

Захист України став для Івана сенсом і справою всього його життя. З перших днів повномасштабного вторгнення він добровільно став на захист територіальної цілісності та незалежності нашої держави.

Не маючи військового досвіду, Іван докладав максимум зусиль, щоб стати одним із бійців батальйону «Азов». Він був одним із найстарших за віком серед військовослужбовців свого взводу. Відсутність військової освіти та виснажливі умови служби лише загартовували його характер, зміцнювали бойовий дух і прагнення гідно виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною.

Побратими знали його за позивним «Шарк». Він жодного разу не відмовився від виконання бойових завдань, завжди стояв пліч-о-пліч із товаришами під час штурмів і заслужив їхню глибоку повагу та довіру.

Іван мав особливе місце серед побратимів. Він завжди був готовий вступити в бій, але водночас залишався щирою, чуйною та турботливою людиною. У його військовому рюкзаку завжди знаходилося місце для корму тваринам і книги.

Для рідних у нього завжди «все було добре». Іван не любив скаржитися та ніколи не перекладав свої труднощі на близьких. Він вважав, що праця заради Перемоги України є важливішою за власні потреби та особистий комфорт.

Іван хотів жити. Він здобував освіту заочно, будував плани на майбутнє, купував речі для мирного життя — «на потім».

Він міг стати екологом, який дбає про довкілля, люблячим чоловіком і турботливим батьком. Проте свідомо обрав шлях захисника України та службу на найнебезпечніших ділянках фронту. Саме в цьому він бачив своє найвище покликання, поки ворог продовжував чинити злочини на українській землі.

Одним із найважливіших обов’язків військового є порятунок поранених побратимів. Попри смертельну небезпеку, Іван неодноразово виконував такі завдання, ризикуючи власним життям заради інших.

У свій останній бій у Торецьку він вирушив добровільно, щоб закрити критично важливі позиції. Іван прийняв удар на себе, давши змогу побратимам зайняти інші рубежі. Саме завдяки його мужності та самопожертві того дня було врятовано життя багатьох військовослужбовців. Неможливо сказати, скількох втрат вдалося уникнути завдяки його відданості та незламності.

4 жовтня 2024 року стало днем непоправної втрати справжнього Воїна, Мужнього Захисника та Людини з великим серцем. До останнього подиху Іван залишався вірним своїй державі, своїм переконанням і військовій присязі, захищаючи рідних, побратимів і українську землю.

Для рідних, друзів і побратимів Іван назавжди залишиться Героєм. Його подвиг житиме в пам’яті та серцях тих, хто знає і пам’ятає ціну української незалежності.