Волошин Дмитро Вікторович

Народився в місті Снігурівка, Миколаївської області, в сім'ї Віктора Вікторовича Волошина та Галини Володимирівни Волошиної (Попелишко).

З 1 по 6 клас навчався в Снігурівській ЗОШ I—III ступенів № 3. За час навчання в школі зарекомендував себе старанним, активним та комунікабельним учнем. Мав авторитет серед однокласників. Був лідером у дружньому спілкуванні. Брав активну участь у громадському житті класу.

З 7 до 9 класу навчався в Снігурівській ЗОШ I—III ступенів № 1. Маючи добру фізичну підготовку, долучався до трудових справ школи, культурно-масових заходів та флешмобів. Відзначався сильним характером, добрим ставленням до людей і патріотизмом.

У 2016 році, разом з ліпшим другом, Євгеном Китовим, вступив до Снігурівського професійного ліцею № 34, який вони закінчили у 2017 році, за фахом: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва категорія A1, водій автотранспортних засобів категорія C1; машиніст-оператор дощувальних машин та агрегатів ІІІ розряду.

Між навчанням та військовою службою пройшло занадто мало часу, щоб вибудувати кар'єру, але Дмитро встиг трохи попрацювати в охороні у своєму рідному місті Снігурівці, приблизно у 2018-2019 роках.

У 2019 році у віці 20 років був призваний на строкову службу, під час перших місяців проходження якої, вирішив продовжити службу, таємно від батьків та друзів уклавши контракт зі Збройними Силами України. Дуже швидко закінчивши строкову службу, встав на захист держави. Брав участь в ООС, виїжджаючи на гарячі точки, в окуповані міста, був на кордоні Криму, на Донеччині та Луганщині.

Весь вільний від військової служби час, Дмитро поводив, із друзями та сім'єю. Обожнював відпочинок на природі, посиденьки під гітару, мандри Миколаївщиною на машинах під час відпусток, легкий екстрим, та онлайн ігри «World of Warcraft», «Counter Strike» і «Dota 2».

На початку Повномасштабного Вторгнення продовжив боронити Україну, та був задіяний в захисті її кордонів та цілісності, в складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». У ході російського вторгнення, був вдалим навідником гармати Д-30 (122-мм гаубиця Д-30) першої батареї, брав участь у захисті Києва від наступу ворога. Майже добив сотню вражених цілей.

19 березня 2022 року, старший солдат Дмитро Волошин, загинув від несумісних із життям травм, отриманих під час виконання бойового завдання, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу з реактивної системи залпового вогню «Ураган» поблизу села Кухарі, Іванківської селищної територіальної громади, Вишгородського району, Київської області.

Оскільки батьки на той час, через окупацію російськими військами міста Снігурівка, були відрізані від України, командування прийняло екстрене рішення про почесне поховання Дмитра 21 березня 2022 року, в місті Малин, Житомирської області. Дмитро Волошин був похований поряд із іншими полеглими побратимами, поховання відбулось із шаною та почестями, в останню путь Дмитра провели його побратими та командування.

Мати Галина про смерть сина дізналась лише наприкінці квітня 2022 року, коли змогла втекти з окупації та дістатися Вінниці. Батько Віктор дістав жахливу звістку вже після деокупації Снігурівки, оскільки лишався весь час там, прийнявши рішення захищати дім і цивільних близьких та родичів у разі небезпеки.

Наразі батьки Дмитра Волошина досі живуть у хаті, де він виріс, відремонтувавши будинок після численних ушкоджень, завданих російськими агресорами.

Місце поховання Дмитра: Алея Героїв, Нове кладовище № 3, в місті Малин, Коростенського району, Житомирської області.

Нагороджений Указом Президента України від 2 червня 2022 року № 384, орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), який отримала мати Галина Володимирівна Волошина.